Главная » Мир » Искусство » “Потенціал літератури – це не потенціал її авторів, це потенціал її читачів”, – Ростислав Семків

“Потенціал літератури – це не потенціал її авторів, це потенціал її читачів”, – Ростислав Семків

Розкажіть, як почалася Ваша любов до книги?

– Цінували книгу і мої батьки, і дідусь та бабуся. Ми мали дуже хорошу бібліотеку, невелику, бо в радянський час книги були дефіцитом, за ними просто-таки полювали. Ця бібліотека й привабила до літератури. Спочатку мені читали багато книжок, потім я вже читав сам. І поступово це зацікавлення переросло у професію.

Можливо, то на Вас так вплинув якийсь конкретний автор чи твір?

– Вплинуло багато різних книг. Батьки добре думали про те, що я мав читати. Усе починалося з міфів давньої Греції, із Лесі Українки, Франка. Дідусь, пригадую, чудово декламував Шевченка. Це й виховало в мені любов до читання.

Як воно: бути критиком в Україні? Видавці, автори цінують Вашу думку?

– Критик – це функція добре розвинутого літературного процесу. Тобто необхідність у ньому з’являється тоді, коли є багато книг і багато читачів. Але всі твори не прочитаєш. От люди, наприклад, прийдуть на Арсенал, аби купити книжки. Потрібно, щоб з’явився хтось, чиїй думці довіряють. Він би й порадив, на що саме слід витратити кошти. Те, що я пишу про літературні тексти, власне, складно назвати критикою. Це радше якісь відгуки, рецензії. Якщо книгу є за що похвалити чи, навпаки, посварити, тоді писати дійсно цікаво. Якщо чесно, навіть не знаю, чи є зараз хтось, хто може вважатися професійним критиком, бо в нас не так багато професійних літераторів (людей, які живуть тільки з літературної праці). Однак останні зараз, на щастя, трапляються все частіше, і я сподіваюся, що незабаром з’являться і професійні критики, чия робота буде більш рафінованою, більш якісною. Це і зробить загальний літературний процес в Україні здоровішим.

Що спонукало Вас стати викладачем?

– Коли людина знається на літературі, їй із часом дуже хочеться про неї розказувати. І тому викладання – штука неминуча. Я вірю, що якби люди більше книжок читали і більше говорили про них, вони б значно менше воювали чи хворіли на депресію. Власне, мистецтво має ставати не ідеологічною зброєю, а причиною для діалогу. Вивчення літератури – це поширення того діалогу, спроба зробити його більш фаховим, цікавим і варіативним. На якомусь етапі мені здалося, що писати про книжки, писати книжки чи говорити про них – це доволі цікаво. В 11 класі я взагалі був на роздоріжжі між комп’ютерним клубом, літературою та хімічною лабораторією. Могло статися по-іншому, напевне, але сталося так. І я цьому радий.

Ми теж раді. Скажіть, а чи Вам доводиться мотивувати студентів до читання?

– Усіх треба до цього мотивувати. Адже шкільна програма побудована відповідно до давніших уявлень щодо творів, які учням варто прочитати. Їм постійно розповідають про, умовно кажучи, велич українського народу, красу української пісні тощо. Про це варто говорити, але якщо говорити постійно, досягнемо абсолютно зворотнього ефекту. Повинна бути гармонія, золота середина. Сучасна програма була актуальною коли України як держави не існувало взагалі, коли література виконувала роль віртуальної незалежної території. Тепер це, на щастя, не так. Тому шкільну програму треба терміново диверсифікувати. Варто лишити найголовніші твори, але додати такі тексти, від яких складно відірватися (історична белетристика, наприклад). Саме останні тренуватимуть в учнів звичку регулярного читання, а в перспективі й мотивацію до великих і більш складних книг. Зрештою, на гуманітарних спеціальностях із бажанням студентів читати значно легше, оскільки вони більш-менш свідомо обирають свій фах, але й тут існує проблема необережного відбору текстів. І викладачі повинні усвідомлювати: якщо студент розуміє, що не встигне прочитати якийсь твір, він його не читатиме. Тому потрібно виважено підбирати книги, а також розраховувати навантаження. Проте студентство це, мабуть, найсприятливіший час для читання. Я знаю людей, котрі й через 10 років після випуску живуть книгами, прочитаними в інституті, фільмами, побаченими там само. До такого впливу навчальної програми і варто прагнути.

А Ви як мотивуєте себе до читання?

– У мене просто є окремі книги для певних обставин. Я зазвичай читаю кілька творів одночасно. Маю книги суто для метро, для потягу (ця завжди лежить у дорожній валізі, аби не забути) тощо. Для мене читання перетворилося на корисну звичку. Уранці, наприклад, на книгу можна витратити зовсім небагато часу за чашкою кави або чаю, але це хороший спосіб зменшити стрес робочих буднів, зупинити час, так би мовити.

Ви ніколи не мріяли заснувати власну літературну платформу, фестиваль. Чи взагалі – стати міністром культури?

– Як на мене, треба цікавитися якомога більшою кількістю різноманітних речей, але усвідомлювати, що бути фахівцем у всьому не вийде. Ми у «Смолоскипі» довгий час намагалися створити якусь лекційну платформу, але, зрештою, вирішили, що ліпше буде всіляко допомагати тим, хто на цьому спеціалізується. Зараз маємо спільні проекти з Центром літературної освіти, і я особисто нерідко беру в цьому безпосередню участь. Ну бо складно створити якийсь кращий поетичний фестиваль, аніж Meridian Chernowitz, наприклад. Може, коли до нього звикнуть і з’явиться якась альтернатива. Але поки що нема аж такого сенсу починати ще щось, хоча воно й починається. Так, з’явився фестиваль «Ї» у Тернополі. Тобто потреба є: поети хочуть декламувати, люди – чути, відповідно хтось цим точно займатиметься, а я у свою чергу буду підтримати. Щодо міністерства культури. Тут потрібно, аби людина, яка цим займається, мала чіткий план перетворень, могла його маніфестувати. Коли змінилася команда міністерства освіти, уперше з’явилася якась впевненість у тому, що вони дійсно зможуть щось змінити. І можна сказати що такого конструктивного міністерства освіти в нас не було від часів Мазепи. Уперше за триста років нормальні люди займаються освітою. Вони ставлять собі мету і її досягають, але яку мету ставить собі міністерство культури я просто не знаю. Хоча люди безумовно прагнуть мати культуру, яку вони можуть вважати своєю, причому в ліберальному ключі, де ніхто не забороняє одягати вишиванку з джінсами. Культуру, у якій дихатиметься вільно. І в цьому плані «Країна мрій», мабуть, буде найдоречнішим прикладом. Вона дає вибір своєму відвідувачу (у той самий час можна послухати і французьку музику, і ірландську, і польську, і народний український спів), а це дуже важливо. Але мені здається, що зовсім скоро й держава підключиться до створення таких заходів, хоча поки в нас мінкульт ой як не люблять.

Найскладніше в нас, мабуть ведеться з кінематографом, скульптурою, образотворчим мистецтвом?

– Ні, найгірше в нас із архітектурою, бо цей вид мистецтва потребує серйозних матеріальних та часових ресурсів. А от кіно стає все менш затратним. Образно кажучи, скоро можна бути відзняти щось на мобільний телефон і виграти Каннський фестиваль. Це так, як трапилося з фотографією. Іще на початку ХХ ст. знимкування було визначною подією в житті сім’ї, зараз же ця індустрія в руках кожного. Фотографія сьогодні технічно значно доступніша, те саме станеться і з фільмами.

Відчуваєте потенціал молодого покоління сучукрліту?

– Потенціал літератури – це не потенціал її авторів, це потенціал її читачів. І чим сильніший останній, тим сильніші книги видаються. І зараз відбувається не бачене раніше зростання читацької аудиторії – збільшують наклади, збільшуються продажі. До прикладу, приємно помічати, як молодшає аудиторія «Смолоскипівських» серій мемуаристики. І тут важливий не попит, бо людина може й хотіти якусь книгу, не маючи можливості її придбати, а саме запит. Адже хочеться деяким читати винятково сентиментальну літературу, деяким – романи про криваву боротьбу з вампірами, іще деяким – філософські, «високочолі» книги, і так виникає потреба в авторах різноманітних напрямів, так більше письменників знаходять свою нішу, так набирає обертів розвиток літературного ринку. Тому, як на мене, перспективи розвитку українського письменництва доволі радісні.

Маєте мрію видати якусь конкретну книгу?

– Це поки що перспективна думка, конкретного твору зараз не назву. Однак я завжди вважав, що Україні необхідна потужна перекладацька програма. Аби знали, що читають і пишуть у Польщі, Чехії, тих самих Франції, Німеччині чи США. Нам потрібно мати літературний діалог із Заходом. На щастя, зараз цим почали займатися. На Арсенал, наприклад, презентувати українські переклади своїх творів приїде значна кількість іноземних авторів. Мені також хотілося би реалізувати проект, у якому книжка не просто є головною, але з нею ще й щось відбувається. Обіграти її завдяки інсталяціям, префоменсам, елементам мультимедійності. Гадаю, трохи згодом багато видань будуть рухатися саме в такому напрямку.

Ви плануєте відвідати Книжковий Арсенал (як звичайний читач)?

– Безумовно. Мені надзвичайно подобається їхній простір, Арсенал, як і «Країна мрій», про яку вже згадував, дозволяє відвідувачам обирати. Тобто в один і той же час можна і книги придбати, і якусь лекцію послухати, і на афтограф-сесію сходити. Окрім десятка події, де мушу так чи інакше бути присутнім, планую просто мігрувати Арсеналом, зустрічатися з різними людьми, багато з яких можна побачити лише під час цієї події.

А які книги придбаєте уже вирішили?

– Я не дуже люблю цього планувати. Тим паче свідомий того, що всі цікаві новинки купити не вдасться. Знаю точно: придбаю книги Тараса Лютого «Ніцше. Самоперевершення» (він нарешті скаже нам усю правду про одного з найвідоміших філософів), «Беладонну» [«Беладонна. Антологія любовного роману 20-х років», вид-во «Темпора» – Rемарка], але завжди є речі, за якими не встигаєш слідкувати, тому розраховую несподівано наштовхнутися на щось вартісне. У мене є правило не купувати книг, не потрібних безпосередньо для роботи або за які не візьмуся в найближчі три дні (хоча його на Арсеналі дотриматися не вийде).

Кажуть, книга – найкращий подарунок. Як гадаєте?

– Цілком згоден, однак варто пам’ятати, що будь-який подарунок – це наше уявлення про його отримувача. У Сімпсонах [американський мультиплікаційний серіал «The Simpsons» – Rемарка] Ліза подарувала Бартові на Різдво «Острів скрабів» Стівенсона, і той каже: «Ну ти ж розумна! Як ти могла подарувати мені книжку?!». Тобто не для всіх книга і справді найкращий подарунок, деяким людям варто презентувати щось інше.

Яку книгу порадите українцям, аби мотивувати їх до читання?

– Це, певна річ, дуже індивідуально. Адже в кожного своя сфера цікавості. Як на мене, варто починати з невеликої прози. Серед українських письменників є дуже багато майстрів такого роду – починаючи від Франка, Панаса Мирного чи Михайла Коцюбинського і закінчуючи більш сучасною нам Оксаною Забужко. Можна зацікавлювати й історичною белетристикою. Маємо «Мотрю» Богдана Лепкого, «Таємного посла» Володимира Малика. Хоча я також знав людей, які приходили до української літератури через поезію. Вони були повністю занурені в російську культуру, однак у свідомому віці почитали переклади Миколи Зерова чи Лесю Українку, і це повернуло їх до нашої книги. Хороша річ твори В. Домонтовича [псевдонім українського письменника Віктора Петрова – Rемарка]: «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус» чи «Без ґрунту». Як бачите, універсального рецепту немає, кожен має знайти щось своє. І це, по суті, добре, що не існує якоїсь одної книги, навіть той самий «Кобзар» – далеко не для будь-якого типу читача.

Ростислав СЕМКОВ, український літературознавець, літературний критик, викладач Національного університету “Києво-Могилянської Академія”, директор видавництва “Смолоскип”.

Источник

Автор: Роса ТВ
Теги
Уджвала Ниламани
Фламенко
Vedalife 2015 - часть третья
10 книг, от которых хочется жить
Список дел успешного человека на каждый день
Рага Кирвани
Раджастан
АРОМАТЕРАПИЯ ДЛЯ ВАШЕЙ ДОШИ
УКРЕПЛЕНИЕ ЗРЕНИЯ
Питаться праной: каково это? Интервью с Виктором Трувиано
Валерий Синельников: «Обязанность — это то, что обязательно приведет к счастью»
Как не стать жертвой зависимости от политических новостей и шоу
Амелия фон Грюн. Веганство в картинках
Интервью с геше Майклом Роучем: "Алмазный бизнес и буддийское монашество"
Кавичандра Свами: «Настоящий голод – нехватка любви»
Как чтение может улучшить вашу жизнь

Login


Lost your password?